Сьогодні віддаю книгу про Марка Шагала. В обмін отримую книгу про Клімта. це вже щось. Головне - щоб була компенсація.
Мушу написати два слова про нього. Бо інакше можу здуріти. Від невисказаності.
Ну, по-перше, його картини здаються мені дуже дитячими. Якісь кумедні неприродні постави, пози і вирази облич. Щось таке від дитячої кострубатості, невмілості.
По-друге, дивовижне розмаїття кольорів. Пікассо (до якого Шагал ставився з величезною неприязню) сказав якось, що коли помре Матіс, Шагал буде єдиним художником, котрий ще тямить у кольорах.
По-третє, абсолютний сюрреалізм деяких картин попри таку ж абсолютну буденність зображуваного. Ну наприклад, його робота «Раввин з лимоном», де зображений цілком звичайнісінький раввин зі збереженням усіх пропорцій. От тільки чому в нього на голові балансує ще якийсь маленький чловічок??? Або така деталь: Шагал часто любив зображати себе на картинах. І все було б добре, от тільки... чому майже завжди з перевернутою вверх дном головою?? Або коти с людськими головами, і тварини, в чиїх утробах зображені малята, що їх вони якраз виношують.
Шагал ніколи не належав до жодної з художніх течій. Хоча в його творчості помітні елементи кубізму (які згодом все більше вимиваються), фавізму, можна стверджувати, що він малює як справжній натураліст, свого часу сюрреалісти запрошували його в свої ряди і він відмовився. Шагал - це Шагал. А не кубізм, фавізм, сюрреалізм чи ще якийсь там -ізм.
Якщо б мене попросили в кількох словах описати його творіння, я би трішечки замислилась, а тоді б неодмінно сказала таке: Вітебськ, скрипаль, що сидить на дасі хати, весілля, когути і кози, Белла. Остання - його найбільша любов, перша дружина, найкоханіша модель, найбагатше джерело натхнення. Коли Бели не стало, Шагал дев»ять місяців нічого не міг написати.
Дивну дію має на мене картина «Мрець». На ній таке: просто посеред вулиці лежить мрець (таке враження, що просто на холодній землі і лежить), навколо нього тьмяні свічки. Якась жінка голосить, підносячи руки до неба. На одній із хат вже згаданий скрипаль (Шагал часто малював його, і це начебто образ його дядька, що після важкої праці залазив на дах і там відводив душу за скрипкою). Дивна річ: просто позаду мерця, наче нічого не сталося, підмітає дорогу якийсь чоловік. А з правого боку коло іншої хати стрчать чиїсь ноги і не видно тулуба. Я багато разів розглядала цю роботу і щоразу думала: божевілля, він був несповна розуму!!! І все одно ще потім багато разів розглядала. Шагал чарує, хочеш ти цього чи ні.
Ну і на завершення: недавно була у Майнці, у соборі Св.Степана. Там вітражі Шагала. Дуже-дуже.
Тут: "Над містом"
Подписаться на:
Комментарии к сообщению (Atom)
Комментариев нет:
Отправить комментарий